Літо наближається до кінця, позаду купа справ - попереду ще більше планів, але як-не-як відпочити треба! Хотілося і на сонці полежати, і у воді похлюпатись і по горах поїздити. Спочатку цілились на хребет "Красна", бо минулого року були поруч на Свидовці, але всетаки вирішили спробувати піднятися на Піп Іван Мармарос.
З вечора приїхали на Закарпаття, по дорозі дізналися що для того щоб піднятися на Піп Іван потрібно мати спеціальний дозвіл прикордонників, бо сама гора є прикордонною зоною, а на вершині можна прогулятися по Румунії. На КПП нам сказали, що дозвіл потрібно було замовляти заздалегідь через Інтернет, але раз вже так сталося, то можна спробувати отримати цей дозвіл зранку безпосередньо у начальника прикордонників у с. Ділове (звідки ми і мали підніматися на гору). Тож ми спокійно доїхали до с. Великий Бичків, де і заночували.
Наступного дня вранці підйом, сніданок, підготовка велосипедів, та ще інші дрібні справи забрали в нас не мало часу. Поки доїхали по дорозі до Ділового вже була 10 година. Пробуємо переговорити з прикордонниками на рахунок дозволу на перебування у прикордонній зоні, але нам ввічливо пояснюють, що такий дозвіл без попередньої реєстрації може надати тільки начальник, а він "відїхав 5 хвилин перед тим як ви приїхали, і не відомо коли повернеться"... ... ... 
Далі були дві години марних старань якось отримати цей дозвіл, без якого нам, грозило, як мінімум, штраф 8000 грн з особи і депортація у Солотвино. Очікування приїзду начальника теж не принесло результату. А вже підходила 12 година...
Зваживши усі "за" і "проти" ми вирішили всетаки ризикнути і піднятися без того дозволу, бодай до полонини Лисичої, бо подолавши таку відстань заради підйому на Піп Іван зовсім не хотілося повертатися без фотографій з пустими руками. Їдемо!
Спочатку підйом був плавний, їхалось легко, довкола гарні краєвиди - зелені ліси, струмочки, водоспади, свіже повітря... крутили педалі і насолоджувались процесом, абстрагуючись від думки про можливу зустріч з прикордонниками...
Час спливав як ріка! Години минали одна за другою, а підйом ставав крутішим, весь час їхати було важко, доводилося штовхати велосипед, час від часу зупиняючись поласувати лісовими ягодами.
За кілька годин підйому по дорозі зустріли лише кілька груп туристів, яких ми, доречі, обігнали. Про прикордонників якось і забули. Аж ось тільки сіли перекусити, як почули що з гори спускається якийсь бобик. Що їли - мало не подавилися тим. Іван швидко побіг забирати велосипеди з дороги і ми всі дружно заховалися в траві і нерухомо чекали що буде дальше... Бобик проїхав - ми нарешті ковтнули що жували, трохи відійшли від стресу, обмінялися думками і рушили дальше в дорогу.
Чесно кажучи, починаючи підйом ми не думали що він буде настільки довгим. Минула 16:00 година, а ми ще не вийшли з лісу, хоч зовсім мало зупинялись на відпочинок, не враховуючи того, що ще два рази ховалися від машин, які там проїжджали.
З-поміж дерев нарешті почали проглядуватись якісь гори...
Це нас підбадьорювало, але сили вже були не такі свіжі, а час минав... Та все ж сила волі і бажання побачити хоч шматочок краси Карпатських вершин вивели нас на довгоочікувану полонину Лисичу!
До вершини Піп Івана залишалося зовсім небагато, але продовжувати підйом у нас не було часу, а з іншого боку, не хотілося зустрічі з прикордонниками... Тому дальше ми не піднімались, хоч було так близько...
Доречі цілком імовірно, що цей китайський велосипед перший у своєму роді, який побував на такій висоті, в справжніх горах!!! Іван однозначно герой дня! Правда річ у тім, що його геройство тут тільки починалося - попереду дооооовгий спуск, який поставить хрест на китайській велоіндустрії розставить всі крапки над і.
Донизу ми не їхали, а просто летіли! Спуск неймовірний, словами не описати! Однозначно найкращий спуск за всі мої велопоїздки! П'ятигодинний підйом вартує тих емоцій і відчутів які ви відчуваєте коли розвертаєтесь і їдете донизу!!!
Щоправда китайбайк не дуже радів спускам. Ми не проїхали і кілометру як він почав "сипатися"... спочатку величезна вісімка на колесі, потім відламане сідло і вивернутий руль, а на додачу, для екстріму, погані гальма. Одним словом, поки ми з Оленкою спускались і насолоджувались процесом, Іван проводив crash-test свого велосипеда... шкода, що не міг нормально їхати, але з іншого боку добре що спустився живий-здоровий!
Не встигли ми до кінця з'їхати, як я вже твердо сказав собі, що обов'язково ще не раз раз сюди приїду! Справді гарні краєвиди, хороша лісова дорога, мінімум болота і класний довгий спуск, якого мало не буде нікому!
Наступного дня ми помили велосипеди, запакували в авто і поїхали на солоні озера в Солотвино!
Побували і у термальних басейнах у Велятино...
Купалися в Тисі, відвідали Мукачівський замок...
Ще на день залишились у Воловці, думали може піднятися на Боржаву, але таки вирішили залишити її на наступний раз.
На тому наша ЗаКарпатська поїздка закінчилася! Класно відпочили, обов'язково поїдемо туди ще!
Кому цікаво, трек на Піп Іван:
Немає коментарів:
Дописати коментар