ВИСОКИЙ засніжений ВЕРХ на МТБ

Спочатку була мрія… розкреслити присипані снігом Карпати протектором своїх 26’ коліс. Потім взявся мороз і почав падати сніг. Потім назрів один гарний вільний день – і мрія стала реальністю!

Це була наша перша справжня зимова поїздка в гори на велосипедах, тому ми в принципі уявлення не мали що нас чекає. Вирішили їхати до Славського, а там піднятися на Тростян. Погода передбачалася суперова: від -1 до -5 градусів, невеликі опади і практично відсутній вітер.

Але по дорозі в електричці ми трохи відкоригували плани і замість Тростяну націлилися на гору Високий Верх (або Захар Беркут, 1260 м.).

Вигрузилися в Славське. Розвідали дорогу у місцевих жителів і поїхали. З перших метрів почались сюрпризи. На дорозі від Славське до с. Волосянка (звідки ми піднімалися на гору) панувала ожеледиця. В принципі, не проблема їхати по льоді, якби не… яма на ямі, горб на горбі по всій дорозі. Одним словом опустили сідло максимально до низу, щоб змістити центр ваги, і так помаленько, зі страхом крутили педалі до Волосянки. Це був той день, коли я не пожалів, що поставив топталки…  По дорозі довелося підкачати тиск в амортизаторі, ато на морозі повітря стискається... 

Доїхали до підніжжя Беркута. Там працювали кріселка. Ми почали зважувати всі за і проти, і вирішили підніматися пішки...

Ну, в нас аргументи звичайно були серйозні! Одягу було замало, щоб 40 хвилин просидіти на кріселках, крім того не було кріплень для велосипедів, ну і хотілося подивитися на підйом, щоб знати який буде спуск.

Ми пішли… це був початок зовсім не легкого 3-годинного підйому. Спочатку ми йшли швидше ніж піднімалися кріселка, снігу небагато, підйом не крутий, за винятком двох коротеньких торчків. Але на другому кілометрі ми стояли сам на сам перед довгим, крутим і присипаним снігом підйомом… Сказати чесно, щоб подолати метр доводилося зробити 5-6 кроків. Це був найважчий момент за весь день. Поки вилізли на ту горку були мокрі як після сауни, ноги відлітали… але радували краєвиди і свіже повітря!

Останній кілометр підйому був значно легшим. Притоптаний сніг, малий градієнт, люди катаються на лижах і сноубордах і ми пхаємо велосипеди на вершину :)

Піднявшись на 1100 метрів ми опинилися в густому тумані. Все кругом біле – таке враження що ми опинилися в якійсь матриці...

На вершині переодягнулися в сухий одяг, перекусили, відпочили.

Дальше нас чекав спуск. Мені й самому цікаво стало як воно буде!?

Перші метри їхали в густому тумані, нічого не видно крім опор бугельного підйомника, по якому ми орієнтувалися. Люди з цікавістю проводжали нас своїми поглядами.

Місцями їхалось суперово, а місцями, де лежав неприкатаний сніг, було важкувато. Максимальна швидкість на спуску 38 км\год… всетаки хотілося більше розігнатися, але це було неможливо. Весь спуск тривав приблизно 40 хвилин, враховуючи, що ми кілька разів зупинялися для зйомки фото/відео.  Було весело!

15:00 ми вже спустилися у Волосянку. Часу до Мукачівки (19:50) залишалося море. Знайомою льодяною дорогою поїхали у Славське, добре пообідали і поки ще не стемніло вирішили покататися околицями. 17:15 вже було темно. Ми вернулися на вокзал і дооооовго чекали Мукачівку!

Над відео особливо не старалися, бо в таких умовах трудно самому бути одночасно і оператором і актором, але щось таки та й зняли! 

або аналогічне відео від Ігора

Частинка нашого треку: 

P.S: По дорозі додому теж не скучали... вагон був порожній...