Одна хвилина біля Манявського водоспаду

23-24 серпня 2010 року

Прийшов час наступної вело-мандрівки. Цього разу на 80% асфальтовий маршрут починався у Івано-Франківську, через Богородчани і Підгірне до вулканчику у Старуні (відео), далі до Манявського водоспаду і назад у Франківськ. Так як хотілося відпочити і непоспішаючи милуватися красою природи, вирішуємо заночувати у готелі "Бистриця".

Цього разу в дорогу зібрались Маркіян, Катя, Оленка і я (само собою). За кілька днів до відїзду вивчаю графік залізничного сполучення до Франківська і купляю квитки. 

О 7:10 зустрічаюсь з Оленкою біля Собору Св. Юрія і прямуємо на головний вокзал. На перомі вже стояв наш поїзд. Підійшов Маркіян і ми почали пакувати велосипеди. Оскільки я на днях прикупив собі велочохол, то свій велосипед "зачохлив" швидко і естетично. Інших три велосипеди чисто символічно прикрили зелененькими кульками для сміття "ЕКО-120" :)

Сідаємо у поїзд і о 10:22 прибуваємо до Франківська. Складаємо велосипеди, вмикаєм GPS і крутим педалі.

У Богородчанах купляєм харч і вирішуєм заїхати на річку. 

Ріка Бистриця

Річка була чиста і глибока, а вода досить тепла. Класно покупались. 

Підсохнувши і перекусивши, їдемо далі. 

По-суті, перша половина нашого маршруту (60 км) суцільний підйом, місцями майже непомітний, а місцями... було що крутити.

За цією горою якраз починається село Старуня. Маркіян з Катьою забігають у магазин поповнити запаси води, а Оленка тим часом зауважила (біля магазину) оригінальний колодязь, де ми також "заправились".

Не буду згадувати, як у Оленки злетів ланцюг і тісно заліз між системою і рамою... ох, як агресивно ми його витягали... :)

Тут почалась польова дорога, відкривались гарні краєвиди.

Навіть свиня не втримавшись перед спокусою подивитися на унікальних дядьків на велосипедах у шоломах покинула своє обійстя і вибігла до дороги.

Полем спускаємось у чергове село, де нас радо зустріли місцеві діти. Особливо їм сподобалась Оленка - її появу вони прокоментували так: "диви, БАБА ЛЕТИТ!"

Так ми доїхали до загадкової території з вулканчиком... якась дивна аура там витає... їду і думаю, чи не провалюсь зараз куди-небуть.

А ось і він, наш герой, заради якого ми сюди їхали.

Подивились - їдемо далі. У наступному селі поповнюємо запаси води, так як сонце жарило немилосердно.

Після кількох гарненьких Апхілів виїжджаємо на трасу, прямуємо до Маняви, де знову закупляємось харчами у Вололії 

Далі наша команда розділилась, Маркіян з Катьою з виправданої причини повертають на Манявський Скит, а ми з Оленкою прямуємо до водоспаду. Домовились зустрітись біля повороту на Манявський Скит через 40 хвилин (якби ж ми тільки знали скільки і по чому нам ще треба їхати до того водоспаду). Розраховуємо з Оленкою що до водоспаду ще 2-3 км., але щоб переконатись кілька разів перепитуємось попутних людей. У відповідь чуємо то 5, то 8 км... Віримо\невіримо, але їдемо далі. Починається камяниста дорога і підйом. Проїхавши 5 км. бачимо що ми ніяк не встигнемо повернутися на запланований час. Пробуємо звязатись з Маркіяном - немає звязку. Вертатись на половині дороги обідно, вирішуємо їхати далі, витискаючи з себе всі соки на суцільному підйомі.

І ось ми вже близько. Дорога закінчується - далі рухаємось гирлом річки, що ще більше затягує час. Зустрічаємо групу кантрійців, які вже верталися з водоспаду. Просимо їх передати Маркіянові з Катьою що ми живі-здорові, і сказати, нехай вони їдуть у готель, а ми їх наздоженемо, так як на 19:30 ми замовили сауну.

Чуємо... а вскорі і бачимо Манявський водоспад. ОДНУ ХВИЛИНУ милуємось ним, фотографуєм - і на одному диханні летимо по камянистому спуску до Маняви.

Наближаємось до повороту на Манявський Скит, де ми мали зустрітись з Маркіяном і Катьою - їх там не помічаємо. Але проїхавши ще 500м. ми їх наздоганяєм, вибачаємось за затримку (на 1 годину і 10 хвилин) і щодуху мчимо у Раковець, де у готелі на нас чекає сауна :). 

Пейзажі по дорозі на Манявський водоспад

с. Раковець

Наступного дня, на День Незалежності України, добре виспавшись, помало їдемо у Франківськ, із 2-годинною зупинкою біля річки :)

До Франківська приїхали завчасно, посиділи біля озера і вуличками міста попрямували на вокзал, де, доречі, якраз пакувались у поїзд Київські кантрійці.

Озеро у Івано-Франківську

Поїзд, в принципі, абсолютно нагадував нам сауну, бракувало тільки холодного басейника... але вреші нам, спільними силами вдалося відкрити вікно - і жити стало легше. Подорозі завели невимушену розмову з пішими туристами-ветеранами зі Львова, трохи подрімали - і ми вже вдома, чистимо велосипеди і плануємо чергову поїздку!

Більше фото тут