Боржава 2010

11-12 серпня 2010 року

Не встоявши перед нестримним бажанням прокотитися на велосипеді по Карпатських хребтах, Оленка, Ігор і я остаточно вирішуємо податися у пошуках пригод на Боржаву - один із найбільш мальовничих куточків Українських Карпат.

Дещо дослідивши геополітичну ситуацію, вирішили проїхати за таким маршрутом. Плануємо стартувати у Лавочному, у Опорці піднятись на перевал (1030м) і спуститись у Скотарське, а звідти у Воловець, де і розпочати підйом на Боржаву. Закінчити маршрут планували у селі Вовчий, звідки 18:20 їде електричка на Львів.

Отож, вечором, запакувавшись у "екскурсійну" електричку поїхали до Лавочного, де вуйко Ігора ласкаво прийняв нас на нічліг. 

Ранком, о 5:30 покидаємо тепле ліжко, снідаємо і вирушаємо у... невідоме!
Ранок був нереально холодним, довкола стояв густий туман. 

Дорога почалась із непоганого спуску, на якому ми мало не скреготали зубами від холоду, а через кілька хвилин туман покрив нас росою.

Трохи згодом ми доїхали до великого залізничного моста, звідки почався підйом на перевал.

З кожним кілометром природа милувала нас все новими краєвидами, а туман розбавляв ці пейзажі загадковістю та міфічністю.

Деякі пейзажі здавались намальовамими...

У такій заворожуючій обстановці ми піднімаємось на перевал між селами Опорець і Скотарське. На перевалі нас чекало не одне роздоріжжя, де ми, навіть маючи GPS навігатор, 40 хвилин блукали. Дорога, яку ми шукали була замаскована. Поворот на неї нам так і не вдалося знайти, тому кінець-кінцем вирішили іти "напролом". 

В скорому часі, вийшовши на потрібну дорогу, починається приємний монолітний спуск аж до Воловця. Гірська камяниста і екстремальна доріжка наповнила нас адреналіном і ми помчали донизу. 

Ще кілька хвилин і ми у Воловці. Там робимо перекуску і вирушаємо до підніжжя Боржави. 

Так як це було наше перше сходження на Боржаву, ми ще не знали, що нас чекає попереду... А чекав нас 15-кілометровий підйом до хребта, з яких, мабуть, 13 кілометрів довелося іти пішки.

Вийшовши з лісу вирішуємо підкріпитись і сідаємо на перекуску.

Підйом продовжується...

Доходимо до руїн сироварні

На горі  довкола величезні плантації чорниць, де хоч-не-хоч, мусиш зупинитись, щоб поласувати

Згодом зустрічаємо кілька овечих отар, що пасуться на висоті більше 1000 метрів 

... захоплююче видовище!

З цього часу  і аж до вершини гори Стій (1678м) рухаємось по вузенькій стежинці. Де можна було проїхати - їдемо, решту... ідемо :)

Після кількагодинного підйому ми вже були близько хребта, по якому нам потрібно пройти до гори Стій.

Повітря свіже і прохолодне, довкола краса, аж подих тамує... по хребту їхалось якось легше і веселіше. 

І ось вона, довгожданна вершина гори Стій (1678м)

Нажаль багато часу на те, щоб милуватись красою гір не було, адже ми планували встигнути на електричку. Тому зробивши кілька фотографій, повертаємо на спуск, сподіваючись на ньому розслабитись і відпочити.

Але не так воно було. Перших 3-5 кіломертів спуску - це була боротьба за самозбереження :) Крутий схил у поєднанні з велчезними каменюками влаштували нам справжнє родео. Так ми ще не катались...

Далі кілька кілометрів проїхали по дорозі, яка нас завела у ліс, де знову ПОЧАЛОСЬ!

Відтоді і аж до кінця спуску фотографій нема. І якщо спочатку летіти над каміннями було весело, то через кілька хвилин така ситуація почала набридати. Гальма по суті не можна було відпускати,  бо швидкість набиралась дуже швидко, а дорога від початку до кінця була повна сюрпризів. Час від часу огортало почуття гордості: "і як мені вдалося тут проїхати!?" 

В один момент на швидкості 30 км\год кусок палки вилетів мені з-під переднього колеса і з нереальною силою полетів мені прямісінько в очі, на яких, слава Богу, в мене були окуляри. Від удару аж у вухах засвистіло. Але усвідомивши що все добре закінчилось, поїхав далі.

Складний спуск затягнувся, і ми приїхали на станцію Вовчий о 18:40

Електричка, якою ми планували повертатися додому відїхала 20 хвилин до нашого приїзду. Це була остання електричка на Львів. 

Миємо велосипеди і вирішуємо крутити педалі до Сваляви, де, принаймні, можна було купити щось поїсти.

У Свяляві дізнаємось розклад руху поїздів. Через 25 хвилин буде їхати поїзд Ужгород-Одеса, який зупиняється у Львові. У касі вокзалу нас розчаровують, що оформити білети на вантаж (велосипеди) ми не встигаємо.

Втрачати нічого, їдемо у супермаркет купити собі вечерю, з надією підсісти на товарний вагон вищезгаданого поїзду.

Закупили харчів, Ігор - пиво. І ось він, "Ужгород-Одеса". Через кілька секунд усвідомлюємо що товарного вагону у ньому немає. Поїзд зупиняється, ми підїжджаємо до останнього вагону, вговорюємо провідника взяти нас до Львова. В останню секунду він погоджується і ми закидаємо велосипеди у тамбур.

Було весело. Поїзд рушив, ми у тамбурі умудряємось поміститись із трьома велосипедами і ще й розібрати їх.

Знайшли у вагоні вільне місце - розташувалися там, почали вечеряти, Ігор попивав пиво, поки не попався на очі двом "із погонами". Заплатив штраф, а що найгірше, не дали допити пиво :)

Поїздка в поїзді була довгою! спекотною! і обійшлася нам не дешево, чого ми в принципі навіть не сподівалися. Але іншого вибору вже не було. Хоча, після такої мандрівки на велосипедах ніщо не могло позбавити нас гарного настрою, приємних варженнь і піднесення! Поїздка вдалася!

Ігор, Оленка, дякую! Ми молодці! :)

Короткий відеоролик

Більше фото можна подивитись тут