Парашка

Один вільний день, добра погода та нестримне бажання подихати свіжим гірським повітрям - і ми їдемо в Карпати!

Часу на Закарпаття у нас не було, тому маршрут планували якнайближче, але водночас ще невідоме. Тому вибір впав на гору Парашка, що за кілька кілометрів від Сколе.

Тож ми швиденько доїхали в Сколе і запаркувавшись на заправці рушили в дорогу. Не хотілося підніматися і спускатися одним шляхом, тому підйом заплановано через Коростів а спуск - в Сколе.

Спочатку було добрих вісім кілометрів асфальтованої дороги з сильним зустрічним вітром, зрідка вдавалося тримати швидкість 15+ км/год.

Зате як зїхали з асфальту і змінили напрямок - вітер притих, шум автомобілів зник, залишилася тільки природа і ми.

Далі були кілька кілометрів по чудовій гравійній дорозі поруч з невеликою річкою. І хоч усе це був підйом - їхалося дууууже смачно і ми не раз обмовлялися, що ще сюди повернемося!

Але ситуація далі змінювалася. Підйом ставав крутіший, а дорога перетворювалася на напрямок. Спочатку це додавало драйву і ми щодуху вкручували по каміннях...

Однак, драйв скоро скінчився і довелося злізати з велосипедів.

... і брати їх на блечі

... це був всього лиш початок мабуть 10-кілометрового "драйву" з велосипедом на спині.

Насправді ми трошки відїхали від запланованого маршруту, але не хотілося вертатися, бо думали що дороги всерівно сходяться, але на ділі - що раз то більше віддалялися від потрібного напрямку. І чим дальше заходили - тим менше було бажання повертатися, бо донизу також довелось би іти пішки.

Якось вибралися з лісу і тут почався крутезний підйом...

Тим часом ми продовжували віддалятися від запланованого маршруту... і єдине, що нас тішило - це краєвиди, які починали вимальовуватися на горизонті.

Як і слід було очікувати, ми дійшли туди, де будь-який натяк на дорогу в потрібному напрямку закінчився... Ложка меду - нам вдалося натрапити на пішохідний маршрут, який, як ми підозрювали вів на Парашку. Ну, особливо з чого вибирати ми не мали, тому рушили вперед.

Наступні пів години з нашого життя важко прокоментувати словами - то була мало не вертикальна кам'яна стіна, на яку ми дерлися незнаючи чи не доведеться часом повертатися назад )

Але кінець кінцем нам таки вдалося видертися на гору і, що основне, побачити дорогу до Парашки!!! 

 Далі ми знову змогли сісти на велосипед і, насолоджуючись краєвидами наближатися до мети

Кілька фото з вершини Парашки

Щиро признатися, ми добряче втомилися поки добралися до Парашки. Цей маршрут не дуже підходить для подорожі на велосипеді, але можливо все тому, що ми збилися з треку...

Тим не менш, попереду нас чекав чудовий трейловий спуск в Сколе - рай для АМ та ендуро-велосипедів, а для КК - чудова нагода повправлятися в техніці.

На усьому спуску хтось гарно постарався і понаривав десяток смачних дропів. Словом - було цікаво і сюди однозначно варто повернутися, тільки іншим маршрутом підніматися )

На додачу - наш трек