Осіння прогулянка Бескидами

На горі Захар Беркут я був лише раз у житті, при чому зимою... тож було цікаво краще розвідати цю місцевість за більш-сприятливих погодних умов.

Хотілося такого маршруту, щоб було мінімум цивілізації - максимум природи. Малюю трек, збираю речі, намовляю Маркіяна - і ми вже в Мукачівці, їдемо до Славська.

Вранці було лише 9 градусів, сонце за хмарами, у нас явно не було з собою одягу для такої температури, м'яко кажучи, було зимно. Тому в Славську першим ділом перекусили гарячої страви і попили чаю. Далі - крутили педалі і пробували зігрітися.

На щастя дуже скоро хмари почали розходитись, виглянуло сонце і моментами нам було навіть жарко.

Скоро ми добралися до підніжжя Високого Верху, по дорозі думали чи не скористатися-б підйомниками, але як доїхали - підйомники не працювали, тому ми піднімалися старим перевіреним методом - пішачком! 

Підйом на Високий Верх хоч і досить крутий, але чесно кажучи ми майже не втомилися. За півтори години піднялися спокійним темпом.

Навкруги розпогоджувалось, відкривалися гарні краєвиди, сонечко гріло душа раділа...

Дійшли до верхньої точки підйомника, вирішили посидіти, перекусити, пофотографуватися і спробувати уявити як би нам їхалося на кріселках. 

Невдовзі прийшов охоронець підйомників, виявляється о 12:00 їх мали запускати (до 16:00). Підйом коштує 45 грн. і триває 53 хв. Виходячи з цього, підніматися підйомником (з велосипедами) просто не було сенсу. Підйом пішки справді не важкий і зовсім не довгий. 

Їдемо дальше і відкриваємо нові краєвиди! 

Ми були практично необмежені часом, попереду весь день, тому їли, пили, фотографувались, лежали і насолоджувались природою рівно стільки скільки хотілося!

Дороги по всьому хребту просто в чудовому стані. Та й взагалі, на маршруті практично не було непроїжджабельних місць. Болото зустрічалося кілька разів (це при тому що попереднього дня тут падав дощ), і то кожного разу було як його обїхати.

Їдемо дальше...

Рівнин було мало, здебільшого ми їхали або вгору, або вниз - за рахунок цього 1150 метрів набору висоти по маршруту. 

 

При бажанні і відповідному здоров'ї проїхати можна практично все за винятком підйому на Високий Верх.

Поляки насолоджуються Українськими Карпатами!

Скільки не крутили педалі - а навкруги одна краса!

На самому хребті спуски швидкісні. Якщо не користуватися гальмами, то велосипед легко розганяється до 50+ км/год. Максимально вдалося розігнатися до 57 км/год., але це тільки тому, що їхали там вперше і не знали стан дороги, хоч вона, як виявилося, була чудова.

Останні гірки на хребті почали нас вимотувати, але попереду чекав спуск з хребта у село.

Остання фотографія - і ми спускаємося. На відміну від доріг по хребті, спуск в село був не те, щоб гірший, але крутіший і технічніший. Хотілося сісти на якийсь ендуро/фрірайд велосипед і пролетіти по тому всьому на одному диханні. А так, на загал, все проїжджабельно, чогось надзвичайно складного не було, думаю там хороше місце щоб повправлятися у техніці, особливо для новачків.

Так ми і доїхали до села, далі кілометри гравійної дороги, трохи асфальту і... вареники в Тухлі!

Поїздка дуже сподобалася, обов'язково поїду цим маршрутом ще не раз! І взагалі, всім рекомендую тут проїхатися. Чудовий маршрут для активного відпочинку в горах! Часу море! А при особливому бажанні можна докрутити педалі до Сколе/Стрия/Львова.

Усі фото можна переглянути тут

Трек, нагадаю, лежить тут

Дякую за увагу!